УГКЦ у місті Донецьку

Катедральний храм Покрови Пресвятої Богородиці

 

У цьому великому індустріальному місті існує багато різних релігійних громад, але УГКЦ до 1991 року не було. Що ж спричинилося до того, що греко-католицька громада в теперішній час не просто існує, але живе і поширюється у Донецьку та Донецькій області, а кількість вірних її росте? Річ у тім, що після Другої світової війни багато людей із Заходу України було переселено на Схід з метою відновлення й розвитку індустріального виробництва, або ж люди самі переїжджали у пошуках праці в індустріальних реґіонах нашої країни. Через таких людей і познайомилися сучасні східняки з УГКЦ.

Зауважимо, що у радянський період УГКЦ була не тільки проповідником християнського способу життя, віри в Бога, але й носієм української національної культури. Спираючись на одну з десяти Божих Заповідей про любов і пошану до батьків («Шануй твого батька і матір твою…» Вих. 20:12), Церква завжди наголошувала на пошані та любові до рідної землі, народу, культури.

На початку цієї історичної розповіді варто звернутися до однієї постаті, котра зробила значний внесок у становлення УГКЦ у Донецьку. Цією постаттю є Микола Темненко (сьогодні покійний). Пригадаймо, що ще до проголошення незалежности України в нашій державі, і в Донецьку зокрема, існувала патріотична громадська організація під назвою Товариство Української Мови (ТУМ – пізніше «Просвіта»). Будучи членом патріотичного ТУМу і палким християнином, він часто закликав присутніх на цієї зборах організації до молитви і намагався згуртувати людей для створення української Церкви. Микола Темненко хотів організувати у Донецьку саме Українську Греко-Католицьку Церкву з огляду на те, що саме вона зберегла не тільки живу віру в Бога, але й українську ідентичність (мову, культуру, обряд). У 1991 р. Микола з однодумцями поширили містом листівки з надписом «Зов католика». На листівках значився день, час і місце зібрання. Цього разу зібралось 13 осіб: двоє греко-католиків (Микола з товаришем) і десять римо-католицьких жінок, і ще один молодий хлопець, який випадково там опинився. На цій зустрічі всі познайомилися, поговорили і помолилися молебень, домовившись при цьому про наступну зустріч біля пам’ятника Т. Шевченку. Такі зібрання відбувалися щонеділі до осінніх холодів. Римо-католики з часом відокремилися, а греко-католиків, за стараннями і під молитовним проводом Миколи Темненка, збиралося на той час до 10 осіб. І вже у березні 1991 року було зареєстровано першу парохію УГКЦ м. Донецька (хоча ще не було ані храму, ані місця для молитви). Варто додати, що у цьому ж таки 1991 році М. Темненко вступив на заочне навчання до Івано-Франківської Духовної Семінарії, де вчився до ІІІ-го курсу, а подальшому став священиком УПЦ КП.

Восени 1991 року місцем недільної молитви донецьких греко-католиків стала Миколина майстерня – невеличка кімнатка (бл.10-15 м²) у старому бараці в Кіровському районі Донецька (селище Нафтобаза). Там збиралися до пізньої осені 1992 року. На цей час греко-католицьких прихожан стало більше – 25-30 осіб, і місця в майстерні для них виявилося мало. Звернемо особливу увагу на жертовність однієї літньої пані, Ганни Солод, котра пожертвувала свою хату під церкву, а сама дотепер живе в маленькому флігелі біля колишнього свого будинку, а тепер – церкви. Ця пожертва дала можливість греко-католикам збиратись на недільні молитви. З того часу це – церква Святої Вервиці, найперша парохія УГКЦ у Донецьку. Отже, парохія вже була, але священика свого не було до 1993 року. До цих пір вірними опікувався семінарист Микола Темненко, а священики періодично приїжджали з инших парохій області, служили Святу Літургію, сповідали. М. Темненко відтоді як перейшли в його майстерню не один раз їздив до Патріярхії УГКЦ у Львів і просив, щоб скерували священика у Донецьк. Донецькі греко-католики також писали прохальні листи. Нарешті, восени 1993 року, владика Іриней (Білик) призначив сюди о. Василя Пантелюка, який сьогодні служить у катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці у Донецьку.

Із приїздом о. Василя хата-церква була остаточно переобладнана під храм – поставлено купол з хрестом, іконостас (його написав Микола Темненко з жінкою). Отець Василь одразу викликав великі симпатії у прихожан. Він організував греко-католицькі парохії в таких містах Донецької області: Новодонецьк, Харцизськ, Горлівка, Константинівка, Красноармійськ та інші парохії в селах, а також у місті Красний Луч Луганської області. 1994 рік позначений багатьма знаковими подіями для місцевих греко-католиків: вперше вийшла газета релігійної громади УГКЦ м. Донецька під назвою «Світло Христове», отримано землю під будівництво храму Покрови Пресвятої Богородиці, єпископи Іриней (Білик) та Юліян (Вороновський) урочисто освятили цю землю у співслужінні 28 священиків, семінаристів, сестер-монахинь, великої кількості гостей зі всієї України, Італії, Німеччини (пан Марія Йосиф де Вольф), представників місцевої державної влади. Так виникла друга парохія, яка була зареєстрована трошки пізніше – у листопаді 1999 року. Сьогодні на тому місці стоїть катедральний храм Донецько-Харківського екзархату.

У 2000 році зареєстровано ще одну, третю, донецьку парохію УГКЦ Преображення Господнього у Ленінському районі міста, адміністратором якої призначено о. Ростислава Муховського, який також є головою Комісії у справах молоді Донецько-Харківського екзархату. Ця парохія, за відсутністю власного храму, відправляла свої богослужіння у військовій частині МВС України у Ленінському районі в капличці святого Юрія Переможця, котра діяла у 2001-2005 рр. і служила для духовних потреб військовослужбовців. 18 вересня 2005 року парохія Преображення Господнього урочисто перейшла на власну землю, де зведено тимчасову капличку і розпочато будівництво храму та молодіжного центру (центру душпастирства молоді).

Важливо, що у 2000 році місійне служіння на парохії Покрови Пресвятої Богородиці розпочали сестри Згромадження Сестер Служебниць (ССНДМ). Сестри організували катехитичну недільну школу для дітей і дорослих, провадять систематичне викладання передшлюбних наук, підготовку до сповіді та причастя тощо. Окрім того, у Донецьку діє монастир Усіх святих українського народу ССНДМ, в якому на сьогодні перебувають троє сестер.

А 1-5 липня 2001 року Синод Єпископів УГКЦ у Львові ухвалив рішення про створення Донецько-Харківського екзархату. Це рішенння оприлюднено 11 січня 2002 року з благословення Папи Римського Йоана Павла ІІ. Згодом, 30 квітня 2002 р., Донецько-Харківським Екзархом призначено владику Степана (Менька), ЧНІ. Хіротонія єпископа Степана відбулася 15 лютого 2002 року у архикатедральному соборі Святого Юра у Львові. Возведення на престол (інтронізація) відбулась у храмі Покрови Пресвятої Богородиці м. Донецька 12 травня 2002 року Божого. В урочистостях взяли участь Блаженніший Патріярх Любомир (Гузар), тодішній папський нунцій Микола Етерович, єпископи та миряни.



Підготував Сергій Паламарчук
Статтю вперше опубліковано у релігійно-суспільному часописі «Слово»:
див: С. Паламарчук. УГКЦ у місті Донецьку // Слово 4 (25) (2005) с. 7-8.