Після Празника святого Василія Великого брати-студенти побували у мандрівці з колядою по Україні, щоб поділитися різдвяною вісткою не тільки в Галичині, але також з іншими жителями нашої держави, зокрема, мешканцями Центральної та Східної України. Пропонуємо невеличкий опис про цю поїздку.
Вирушаючи перший раз на східні терени нашої Батьківщини, мимоволі задумуєшся – як пройде ця маленька подорож, але покладаючись на Бога, який всім керує, себе заспокоюєш.
Вирушили в понеділок 16 січня. Першої локацією став Золочівський монастир Вознесіння Господнього, де після Божественної Літургії ми разом з парафіянами колядували, опісля ще заїхали до сс. Служебниць, які в Золочеві опікуються дитячим будинком сімейного типу, щоб і їм принести радість новонародженого Спасителя.Далі дорога прямувала до нашого монастиря у м. Чорткові, з якого ми вирушили до владики Димитрія Григорака, Бучацького єпископа, ЧСВВ. Владика з радістю прийняв нас та смачно почастував обідом, після якого ми вирушили у м Кам’янець-Подільський. В місцевому василіянському храмі Пресвятої Тройці мали можливість помолитись Літургію і заспівати колядок; приємністю для нас було зустріти тут спільноту співбратів по Чину з Бучача, які з о. Теодором Нагорняком приїхали до Кам’янця. Повечерявши наша дорога далі лягла у м. Бар, Вінницької області, де нас чекав нічний відпочинок.
Наступний день розпочався з молитви: Утреня, Літургія і далі не зовсім близька дорога у м. Дніпро. Зранку 18 січня, заїхали до храму св. Миколая, де молилися Великі Царські часи і Вечірню з Літургією св. Василія Великого. Після великого Йорданського освячення води на запрошення о. Василя Пантелюка ми завітали заколядувати в БФ «Карітас Донецьк», де ділилися колядою з переселенцями та з тими хто постраждав від військового конфлікту.
Опісля нас чекала дорога у с. Званівка, Донецької області. При в’їзді на Донеччину проїжджали декілька блокпостів, на яких нас зупиняли, розпитували звідки їдемо і куди прямуємо, але почувши, що їдемо до нашого монастиря на св. Вечерю відпустили і побажали щасливої дороги. До Званівки ми приїхали вже ввечері. Повечерявши, вирушили до сусіднього села Роздолівка, де зібралися місцеві жителі, щоб спільно поколядувати.
Зранку 19 січня, на свято Богоявлення, помолившись Утреню, Літургію та освятивши воду, нас запросили відвідати Званівську школу, а після коляди, подякувавши за теплий прийом місцевим жителям та о. Павлу Федусіву, як вже звично ми вирушили далі. Прямуючи на Харків нас знову чекали декілька блокпостів. Проїжджаючи повз м. Слов’янськ і бачивши ті будинки, які стоять як ошарпані сироти, обстріляні та напівзруйновані, – лякаєшся, яку велику розруху і біль несе війна.
Але нас чекав монастир у Покотилівці на Харківщині. Коли ми приїхали саме закінчувалася Літургія після якої ми з дзвінкою колядою зайшли до храму. Коли бачиш щасливі обличчя людей переконуєшся, що справді несеш важливу місію, начебто колядуємо кожного року, але кожного разу цей час переживається по-особливому.
Вже зранку 20 січня помолилися Літургію та спільно колядували з Харківським екзархом Василієм Тучапцем, ЧСВВ та сестрами згромадження св. Йосифа. Також ми завітали до Харківського Військового Госпіталю, де вітали наших воїнів різдвяною колядою.
Мали нагоду колядувати в Катедральному Соборі Успіння Пресвятої Діви Марії РКЦ перед представниками різних конфесій, які брали участь в моліннях з нагоди тижня молитов за єдність християн.
Київ чекав колядників, а ми спершу ми заїхали до Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ, який разом з Київською УМХ радісно слухав наші змучені голоси. Звернувшись до нас, Блаженніший Святослав наголосив, що подорожуючи теренами східної України можемо більше почерпнути і навчитися, спілкуючись з людьми, а також подякував за коляду, яка стала вже традиційною.
Опісля вирушили у Княжичі до Блаженнішого Любомира, який нас тепло прийняв, а ми заспівали Його улюблену колядку «Спи Ісусе, спи». По дорозі до нашого монастиря заїхали ще до сс. Служебниць. Після дзвінкої коляди попрямували до останньої нашої локації – монастиря і храму св. Василія Великого, в якому 22 січня співали Божественну Літургію та разом з вірними колядували.
Думаю, багато з нас особисто чогось доброго навчився з цієї подорожі, як і люди, спілкуючись з нами. З вищесказаного можна ствердити, що схід і захід разом, і справді повинен бути разом, адже в єдності сила народу.
бр. Давид Козин, ЧСВВ
