Чесно кажучи, я ніколи не думав, що закінчивши семінарію, одразу буду здійснювати своє священиче служіння в такій непростій ситуації, яка панує зараз в Донецьку. Однак, це дало мені зрозуміти те, що священик зажди повинен бути готовим до «реального» служіння. А воно вимагає, найперше, самопожертви самого душпастиря.Сказав о. Івана Талайло, сотрудник храму святого Миколая Чудотворця УГКЦ, що в Донецьку.
Як відомо, о. Іван ще дуже молодий священик, який в Донецьку душпастирює із весни цього року. Одразу після закінчення семінарії взимку у нього відбулися ієрейські свячення і вже на Великдень він почав своє служіння в Донецькому екзархаті УГКЦ. «Коли почалися військові дії на цій території я не думав про те, щоб залишити там одного о. Михайла Заверчука, який є настоятелем храму святого Миколая Чудотворця. Йому було би тяжко одному душпастирювати», - ділиться о. Іван, зазначаючи, що він разом із о. Михайлом здійснюють почергово своє служіння. Тобто один місяць душпастирює отець-настоятель, а наступний – о. Іван.
«Коли до мене в Донецьку підходять люди і дякують за те, що ми - священики залишились із ними, то це справді дуже духовно підносить і спонукає нас ще більше опікуватися ними», - розповідає молодий отець, додаючи що його дружина дуже переживає, однак розуміє покликання свого подруга і підтримує його.
Розповідаючи про духовні та матеріальні потреби донеччан, священик каже, що найчастіше люди приступають до Таїн Сповіді та Причастя. Щодо матеріальної підтримки, то, за словами душпастиря, людям бракує продуктів. «Умови нашого служіння є екстремальними. Однак ми свідомі того, що повинні залишатися із людьми там. Адже там зараз проживають ті, яким насправді немає куди дітися», - сказав о. Іван Талайло.
Руслана Ткаченко, прес-служба Донецького екзархату УГКЦ
